БІЖЕНКА
- Ціна
- 50 ₴
- Автор
- Аліс Веро
- Категорія
- Інше
- Рейтинг
- 5.0 з 5, відгуків: 1
Опис
18+. Відверті сцени. Теми: інцест між дорослими, нудизм.
Киянка Елліна тікає від відключень світла й повітряних тривог до подруги у Вупперталь. Прописки немає, часу мало, і раптом з’являється несподіваний варіант: житло, робота й документи в обмін на догляд за дорослим сином заможної німкені. Він аутист, мовчить, у свої 38 живе у власному світі, і ніхто не знає, чого від нього чекати.
Тут не прийнято соромитися тіла, а правила цього дому Елла розуміє не одразу. Угода здавалася вигідною. Але кожен новий день у цьому домі змінює її уявлення про те, на що вона погодилась.
Ознайомчий безкоштовний розділ
Елліна прокинулась від звуку води, що лилася на кухні, і не одразу зрозуміла, що відбувається і хто господарює в неї вдома. У кімнаті було темно, але з вулиці долинали шум машин і якісь голоси. За хвилину залишки сну розчинились у цьому шумі, і Еля згадала, де вона. Вікна закриті зовнішніми металевими жалюзі, на ніч їх тут завжди опускають. Так можна трохи довше поспати зранку; увечері при ввімкненому світлі кімната не виглядає сценою для перехожих знадвору, але головне — жалюзі й зачинені вікна наполовину приглушують вуличний шум. Квартира на першому поверсі, вікнами на проїжджу частину однієї з центральних вулиць із дуже жвавим рухом.
З кухні визирнула кучерява голова подруги й, побачивши, що Елліна прокинулась, усміхнулась.
— Вставай, вставай, штанці одягай!))) Уже початок десятої. Я поставила каву.
Еля солодко потяглася на надувному матраці, що лежав на підлозі впритул до вузького ліжка Лєни, і всміхнулась у відповідь.
— Мені снилося, що я вдома.
— Тривожний сон?
— Ні, навпаки. Усе, як до війни.
Лєна підійшла до вікон, відчинила їх у режимі провітрювання й підняла жалюзі.
— Після курсів зайду до батьків, заберу Анечку, і підемо погуляємо в парку. Дощу сьогодні, начебто, не має бути.
Запах колумбійської кави, яку Еля привезла з Києва, замовивши там через «Розетку», і мертвого підніме. Не стільки сама кава, скільки її аромат дуже любили обидві подруги. Батькам Лєни, які вже багато років жили у Вупперталі, Еля теж привезла кілограмовий пакет такої кави і цілий набір найрізноманітніших ліків, які вони замовили, дізнавшись про її приїзд. Усі трохи хвилювалися, чи пропустять це все на митниці. Але оскільки більше двох пачок чи блістерів одного найменування в багажі не було, то й питань теж не було.
Поїздка була дуже важкою — дві доби в автобусі. Еля сподівалася, що хоча б вона одна сидітиме в «Синдбаді» на подвійному місці, але, на жаль, автобус був повний. Дорогою хтось вийшов ще в Україні, але звільнені місця зайняли інші пасажири. Еля — жінка висока й довгонога, коліна всю дорогу впиралися в крісло попереду, і ноги швидко затерпли, спина на другу добу теж нила, голова була дурна від безсоння й задухи. Добре, що хоч спеки не було, надворі пізня осінь. Але головна проблема була навіть не в довгій дорозі, а в неможливості знайти житло. У Лєни, яка жила з маленькою донькою в орендованій квартирі, за договором оренди можна було гостювати не більше місяця, і час майже вийшов. Усі три тижні, що минули, Анечка жила в дідуся з бабусею, які, як виявилося, всі ці роки в Німеччині самі живуть в орендованій невеличкій 2-кімнатній квартирці в сусідньому будинку. Проблема в тому, що до них нікого не можна прописати, а без прописки неможливо отримати дозвіл влади залишитися у Вупперталі. Місто вже давно не приймає біженців. Лєна приїхала сюди з першою хвилею, до того ж до батьків. Залишитися жити в них у квартирі вона не могла, але їй допомогли дуже швидко все оформити — і виплати, і проживання, і мовні курси. Еля довго вагалася, не наважувалась покинути Київ. Але постійні повітряні тривоги, а подекуди й «прильоти» зовсім не давали спати. А коли почалися відключення електроенергії, а як наслідок — води, ліфтів (Еля жила на 15-му поверсі 16-поверхового будинку), інтернету і навіть звичайного мобільного зв’язку, наполегливі заклики Лєни приїхати до Вупперталя нарешті досягли мети. Ніхто не думав, що будуть проблеми з оформленням. Елліні запропонували пошукати місце десь у селі або в центрі прийому біженців в інших землях Німеччини. Але вона боялася опинитися зовсім сама в чужій країні. Батьки Лєни просили допомоги в усіх своїх друзів і знайомих, але тих друзів виявилося зовсім небагато, і серед них жодного німця. Залишався тиждень на вирішення проблеми, і Еля вже навіть замислилася про повернення додому. Погостювала й досить. У всякому разі, слава Богу, на відміну від багатьох біженців, їй є куди повернутися, квартира поки не постраждала.
\*\*\*
Коли Лєна повернулася із занять, Еля за збудженим виглядом подруги одразу зрозуміла, що є якісь новини.
— Елько, я навіть по Анечку не пішла. Ми зараз із тобою поїдемо в одне місце. Здається, вимальовується якийсь варіант із квартирою, а можливо, навіть і з роботою.
— Ти що, яка робота?! Я німецької не знаю від слова зовсім.
— Розберемося. Дівчина на курсах дала мені телефончик. Я ж там усім мізки виїла твоєю проблемою))) Варіантик підкинули їй самій. Щось типу роботи з проживанням. Тільки їй зараз ні те, ні інше не цікаво. Вона закінчила 6 курс медичного перед тим, як виїхати з Харкова, і мріє про роботу лікарки тут. Поки не отримає сертифікат С1 і не порішає питання з дипломом, на роботу влаштовуватися не буде, а житло в неї є. Так от, ми одразу зателефонували за тим телефоном і домовилися про зустріч сьогодні з тією жінкою, яка взяла слухавку. Правда, зустріч у кафе аж на Бармені, але не проблема. Поїхали!
\*\*\*
У Вупперталі не один, а два умовні міські центри. Вулиця Клінделхоль, на якій живуть Лєна та її батьки, виходить на один центр, а Бармен — другий центр міста. Тут зупинка однієї з головних визначних пам’яток Вупперталя — підвісної залізниці. Щось типу зовнішнього метро, але рейки поїзда вгорі, і вагони лише на платформах торкаються поверхні. Туристи спеціально приїжджають у місто покататися на такому поїзді.
Зустріч була призначена в кафе прямо біля станції. Кілька столиків стояло на вулиці, і за крайнім самотньо сиділа з келихом у руці блондинка середніх років. Подруги одразу вирішили, що це ВОНА.
Коли вони підійшли, дама сама їх гукнула з питальною інтонацією:
— Елла? Лєна?
Жінки всміхнулися й, синхронно закивавши головами, присіли на вільні стільчики.
Дама явно була старша за них, важко визначити, наскільки, але Еля вирішила, що їй плюс-мінус 60 років. Німкені часто не дуже доглянуті й не надто симпатичні. Але не в цьому випадку. Перед ними сиділа європейська красуня. Так, обличчя в дрібних зморшках, але чисте, без пігментних плям, тонкий ніс із ледь помітною горбинкою, гарно окреслені, я б сказала, сексуально припухлі нефарбовані губи, густі, із загнутими кінчиками вії (підозрюю, що накладні), сіро-блакитні уважні очі, натуральні димчастого кольору вишукані брови. Пишне, ледь кучеряве волосся зібране в навмисне недбалий пучок, помітні цілі пасма сивого волосся, які, звісно, підкреслюють вік, але при цьому якось навіть додають елегантності. Світло-сіре напівпальто й такого ж кольору черевички на високих підборах. Довгі стрункі ноги в щільних бежевих колготках цнотливо зімкнуті.
Лєна вивчала німецьку вже майже рік, склала іспит на В1, і Еля сподівалася, що вона зможе хоч трохи спілкуватися без онлайн-перекладача. Насправді все виявилося не так райдужно, але використання аудіоперекладача в мобільних телефонах непогано вирішувало мовну проблему. У всякому разі суть запропонованого Елі варіанта була ясна.
У Хельги непроста ситуація. Вона з сином живе в старовинному дуже гарному будинку із затишним внутрішнім двориком, але в невеликій квартирі — дві спальні й вітальня. Працює в поліграфічній фірмі (я так зрозуміла, що вона там шефиня або власниця). Місяць тому її близький друг запропонував жити разом. Але без сина. На перший погляд, ніякої проблеми немає. Синові вже 38 років, і чому б йому нарешті не відірватися від мамчиної спідниці й не дати їй можливість влаштувати своє особисте життя, та й своє теж. Але саме тут і собака заритий. Син хоч і дорослий, і працює в тій самій фірмі графічним дизайнером, але він… аутист. Ні, він не ідіот, він цілком самостійний… ну або майже. Просто його розвиток як у підлітка, до того ж дуже важко передбачуваного і дуже мовчазного підлітка. Не вгадати, про що він думає і що зробить чи не зробить наступної миті.
Що ж пропонується Елліні?
Її пропишуть у квартирі за умови, що вона там живе постійно. Як компаньйонка. Тобто замінює «хлопчикові» мамочку — стежить за порядком (благо квартирка невелика), за регулярним харчуванням «хлопчика» — готує просту їжу або купує готову (але за 3 тижні у Вупперталі Еля переконалася, що купити напівфабрикати тут майже неможливо, продають або заморожені товари, або різну випічку, десерти; таких кулінарних відділів, як у Києві в «Сільпо», «Новусі» тощо, тут просто немає). Розмови розмовляти практично немає з ким. «А якщо все ж син захоче зі мною трохи спілкуватися, то це тільки на користь — швидше вивчу німецьку. Мені за цю роботу платять суму майже вдвічі більшу, ніж Лєна отримує виплати як безробітна біженка» — вирішила Елліна. Відпустка — кожні 3 місяці по 1 тижню. Цей час син або живе з мамою та її бойфрендом, або вони їдуть подорожувати. Втім, подорожувати вона за бажання може з ними, і це теж був би плюсик. Хельга допомагає з оформленням усіх документів тимчасового захисту за параграфом 24 і цілком легального працевлаштування. Якщо в Jobcenter запропонують курси, то вона готова підібрати для Елліни такі, де не більше 3 годин на день.
Хельга дала час на роздуми до наступного дня й пішла.
Подруги довго прикидали плюси й мінуси такої пропозиції. Вирішальну роль зіграла все ж таки прописка. Еля вирішила прийняти пропозицію.
\*\*\*
Рівно за добу всі в тому ж складі зустрілися в тому ж місці. Хельга провела киянок до припаркованої неподалік машини й привезла до свого будинку. Побачивши його, подружки здивовано переглянулися й одночасно всміхнулися. Цегляний, дуже гарний, прямо як маленький іграшковий палац… жовто-блакитного кольору. Жовті стіни, блакитні контури вікон і дах. Лєна шепнула Елі на вухо:
— Елюню, це Знак!
Хельга відчинила одні за одними обидві двері — спочатку вхідні, і в маленькому холі одразу загорілося світло, а потім і двері до квартири з вікнами у внутрішній дворик, про який вона вже розповідала. У квартирі дуже тихо грала фонова музика і більше жодних звуків, ніхто не вийшов назустріч. Елліна поставила свою дорожню валізу біля дзеркала в досить просторому передпокої й слідом за господинею пройшла в кімнату. Вітальня теж виявилася просторою, а головне — високою і повною повітря, яке вільно лилося через 3 розчинені навстіж вікна. У квартирі було холодно, як у морзі. Хельга одразу підбігла й зачинила вікна, кинувши гостям багатозначний погляд і кивнувши головою в куток кімнати. Спиною до них за комп’ютером із дуже широким монітором сидів світловолосий чоловік у блакитній фланелевій сорочці. Він ніяк не відреагував ні на появу, ні на дії матері. Хельга підійшла до нього, обійняла за плечі, притулившись до спини сина, ніби намагаючись його зігріти, і цмокнула в тімечко. Жодної реакції. Тоді вона почала щось неголосно говорити йому майже на вухо, і нарешті чоловік торкнувся руки матері, підвівся й повернувся до гостей.
У Лєни заблищали очі, а в Елі серце закалатало так часто й голосно, що, здавалося, його почують усі присутні.
Син був напрочуд схожий на матір, але ще вродливіший. Така ж форма носа, ті ж очі й губи, дуже стрункий, майже на голову вищий за Хельгу, з короткою охайною стрижкою. Волосся кольору стиглої пшениці крутою хвилею наполовину прикривало високе чоло.
— Мартін, — представила його мати, бо сам він просто мовчки дивився на всіх без жодного виразу. За хвилину він сів на колишнє місце й заглибився у свої заняття.
Користуючись аудіоперекладачем, Хельга провела для Елліни невеличку екскурсію квартирою, розповіла про найближчі магазини, один із яких вони проїхали дорогою до будинку. Як Еля й припустила, її кімната була поряд із вітальнею, з окремим входом і зовсім невелика. Єдине вікно дивилося в сусідній двір. Але просто під вікном ріс пишний кущ, голий у цю пору року, але все одно частково перекривав денне світло. Можливо, для спальні це було навіть на краще. Простора кухня-їдальня, як і ванна, і навіть невелика гардеробна кімната мали вихід у хол.
Еля перенесла свої речі в кімнату. Хельга махнула рукою в бік невеликої шафи-купе з дзеркальними дверцятами, і стало зрозуміло, що вона пропонує новій працівниці розташовуватися. А тим часом вони з Лєною вийшли з дому. «Сподіваюся, що, провівши Лєну, Хельга повернеться й як слід представить мене синові, пояснивши йому, хто я і яка моя роль. А втім, вона могла це зробити ще до зустрічі з нами…» — подумала Еля.
\*\*\*
Як пролетіли перші три дні на новому місці, Еля навіть не помітила, поки освоювалася з кухонною технікою і квартирою загалом, поки знайомилася з асортиментом товарів у трьох найближчих магазинах, поки докладно обговорювала всі новини в Телеграмі з Лєною, друзями й близькими, що залишилися в Києві. З Мартіном весь цей час вони не обмінялися жодним словом. Створювалося враження, що він узагалі ні на що, крім картинок у своєму комп’ютері, не звертає уваги. Хоча дивуватися тут нічому, аутисти живуть у своєму внутрішньому світі. Еля дуже мало знала про людей із таким діагнозом. У Києві їй доводилося спілкуватися з двома жінками, у яких сини-школярі з таким діагнозом. Але це були абсолютно різні за своєю поведінкою і загальним розвитком хлопчики. Один справді нагадував Мартіна — нелюдимий, замкнений, мовчазний, але при цьому з хорошими успіхами в математиці; зовні зовсім звичайний. А ось другий навіть зовні мав явні відхилення в розвитку, насилу міг писати й говорити, з агресивними проявами, якщо йому щось не подобалося.
Мартін без заперечень ішов на кухню, коли Еля обережно торкалася його плеча, і в перший день просто показувала ложку, а потім вивчила слово «обідати». Їв усе, що поставили перед ним, не дивлячись на Елю. Міг, не доївши, підвестися й без жодних пояснень повернутися до комп’ютера. Незрозуміло — чи то наївся, чи то їжа не сподобалась. Його телефон жодного разу не дзвонив. Хоча, звісно, він цілком міг підтримувати зв’язок із матір’ю чи ще кимось через соцмережі.
На четвертий день Елліна прокинулась уся в поту. Їй снилася пожежа, але, розплющивши очі, вона не побачила ні вогню, ні диму. У квартирі просто було жарко. А за вікном кружляли перші цього року сніжинки. Через кілька днів Різдво.
Але чому так жарко?
Не перевдягаючи трикотажну піжаму, Еля вийшла в сусідню кімнату й здивовано втупилась у повністю оголеного Мартіна, який, як зазвичай, навіть не повернув голову в її бік. Регулятор температури на батареї був прокручений майже на максимум. Не дивно, що в квартирі спека. Еля стала плавно прокручувати регулятор назад і різко здригнулась, відчувши грубий поштовх у плече. Мартін повернув важіль у попереднє положення й, не дивлячись на жінку, повернувся на своє місце. «Не дивиться — не означає, що не бачить. Він за мною спостерігає. Але навіщо нам у грудні париться? Та й Хельга, як справжня економна німкеня, буде незадоволена такими витратами грошей на тепло. Треба їй повідомити» — вирішила Еля і, не відкладаючи, написала в чаті, благо є можливість не говорити, а набирати текст, використовуючи автопереклад. Відповідь прийшла негайно: «Не хвилюйся. Я після роботи приїду. Напевно, Мартіну набридло ходити в одязі. Я забула тебе попередити, що ми з ним обидва нудисти. Майже весь рік удома одягу не носимо. Сподіваюся, це не проблема для тебе?»
Прочитавши, Еля хмикнула й відповіла: «Не проблема. Я теж нудистка. Але виключно влітку на пляжі. Удома можу лише спати оголеною, якщо в квартирі жарко. Приїжджайте, у будь-якому разі температуру треба хоч трохи понизити».
Що ж, доведеться прийняти душ і тимчасово знайти найлегшу сукню.
Елі з першого ж дня не сподобалося, що в душі немає засувки. Тим більше що душова кабіна й унітаз в одному приміщенні. Але Хельга одразу пояснила, що не хоче, щоб одного не найкращого дня Мартін зачинився в душі й щось накоїв. Вони роками так живуть. Тепер Елі стало більш зрозуміло, чому Хельга може спокійно приймати душ, не турбуючись про те, що в цей момент син може за своїми потребами зайти й побачити її оголену.
Душова кабіна займала не менше третини всього приміщення. У ній без проблем могли б розміститися четверо людей. У кутку вздовж стіни вузька пластикова кушетка, на яку можна сісти або лягти. Еля одразу подумала про мастурбацію)) У кабіні була лише одна розсувна прозора перегородка, що відгороджувала всю праву частину від входу, ліворуч навпроти перегородки унітаз і поряд раковина з великим дзеркалом над нею та місткою скляною поличкою для різної косметики. Ванни не було. На стіні навпроти входу в приміщення кілька гачків для рушників. На погляд Елліни, якась дуже нестандартна ванна кімната. Хоча цілком очевидно, що вона не була такою спочатку, зважаючи на поважний вік самого будинку.
Так, приймати душ у такій просторій кабіні — одне задоволення. Еля не уточнила в господині, чи можна користуватися її шампунями й гелями, але, швидше за все, можна, раз Хельга тут більше не живе, а все це ароматне добро залишилося на поличці. Якщо не зачиняти перегородку до кінця, то можна навіть бачити себе майже на повний зріст у дзеркалі навпроти. Кинувши погляд на дзеркало, Еля здригнулась і зніяковіла. З дзеркала на неї спокійно і якось прискіпливо дивився Мартін.
Продовження читайте в повній версії.
Ще від автора Аліс Веро
- Сезон дощів — 50 ₴
Інші продукти в категорії «Інше»
- Будівництво без переплат — Сава Дячук
- Батьківські збори "Позитивне батьківство". Набір матеріалів (1-11 класи) — ОРГАНАЙЗЕР ВЧИТЕЛЯ НУШ
- Що робити, якщо вас звільнили незаконно? — Nataliya Kryuchkova
- Книга «Тіні великого міста» (електронне видання, PDF) — Anastasia Donets
- 50 смачних українських рецептів на кожен день — Роман
- Досьє Холостяка, учасниці і шлях до фіналу. 18 сторінок — 3800192165449
- Путівник у захопливий світ злочинів та їх розслідувань або трохи спроб написати справжній детектив — Катерина Литвин
- Домашній паспорт - органайзер техніки та гарантій — Oksana Terentyva